Саме так можна описати головне досягнення Зигмунда Фрейда. Поняття, без якого не можна уявити психоаналіз, він детально розібрав в статті «Несвідоме» 1915 року. Це, безперечно, лише мала частина спадщини вченого, але й вона вже може дати уявлення про роботи батька психоаналізу.

Звичайно, ідея несвідомого існувала задовго до Фрейда – людство з давніх часів звертало увагу на психічні феномени поза областю свідомості. Протягом історії відношення до проявів несвідомого варіювалося: їх природа розглядалася як незбагненна, вони отримували пояснення через хворобливий стан, деградацію свідомості, зустрічався і культ несвідомого, що приписував йому особливе бачення і позамежну мудрість. Наукове визнання і обґрунтування несвідомого почалося з досліджень в області психопатології. Інтерес до гіпнотичних експериментів у XIX столітті у Франції сприяв дослідницькому розгляду несвідомого в сновидіннях, гіпнотичних станах і симптомах психічних хвороб, проте воно все ще вважалося непізнаваним і переважно пов’язувалося з уявленнями про патологію.

Наукову увагу до несвідомого і глобальний перегляд його ролі в душевному житті стає революційним досягненням психоаналізу. Фрейд зумів вибудувати свою теорію не тільки тому, що стояв на плечах гігантів, приділяв увагу наявним дослідженням, переймаючи те, що знаходило підтвердження в його практиці, а, головним чином, тому, що перестав дивитися на несвідоме як на незбагненне царство сліпих сил, присвятив життя прагненню його зрозуміти. Фрейд відкрив механізми роботи несвідомого, він не тільки систематизував уявлення про цю область психічного, але й звернув увагу на присутність його проявів в нормальному душевному житті. Заговоривши про несвідоме як про нормальну і невід’ємну структуру, Фрейд зробив важливе відкриття про безперервність психічного. Воно дозволило зробити висновок про те, що будь-який психічний акт детермінований, і зробило можливим процес терапії через осягнення детермінації того, що здавалося безглуздим і недоступним для свідомого впливу. Психоаналітик постійно спостерігає такі явища. Мої клієнти приходять в аналіз у скрутному становищі, приходять тоді, коли всі свідомі зусилля змінити своє життя виявляються безрезультатними. Психоаналіз є тією областю знань, в якій теорія невіддільна від практики, і всі теоретичні положення базуються на накопичених і ретельно опрацьованих клінічних випадках. Сучасна психодинамічна психотерапія включає безліч шкіл і напрямків, які часто не сходяться ні в чому, крім визнання несвідомого – в цьому вони спираються на ідеї Фрейда і продовжують розвивати їх.

«Несвідоме» – так просто називається складна стаття, яка є найважливішою частиною циклу так званих метапсихологічних текстів батька психоаналізу. Фрейд задумував, але так і не завершив розробку всеохоплюючої концепції психічного апарату, яка повинна була включати три плани опису його як системи – топічний (моделювання організації і функціонування психічних структур), динамічний (взаємодія психічних сил) і економічний (розгляд психічних процесів з точки зору обміну і перерозподілу енергії). Описуючи різні явища душевного життя, Фрейд намагався завжди дотримуватися цього наміченого всеосяжного підходу. Стаття «Несвідоме» була написана ним у тому ж році, коли він прочитав лекції під назвою «Елементарний вступ у психоаналіз». Це був плідний період у науковій діяльності Фрейда, період формування понятійного апарату і систематизації наявних емпіричних даних та концептуальних наукових розробок.

Можна сказати, що несвідоме трансцендентне: пізнанню доступні лише його деривати (похідні), але не те, що лежить в їх основі у первісному вигляді (мова, в першу чергу, про потяги). Фрейд показує, що осягнення несвідомого можливе, але тільки через переведення в систему свідомості. Тобто спершу несвідомі змісти повинні здобути доступну для свідомості форму. У свідомість потрапляють не потяги, які завжди несвідомі, а їх похідні, пов’язані з ними уявлення та афекти.

Розгляд несвідомого неможливий без уявлення про витіснення (цьому процесу Фрейд присвятив окрему метапсихологічну статтю, 2). Створення області свідомості і відокремлення її від несвідомого починається з первинного витіснення. Цей процес націлений на недопущення в свідомість репрезентантів потягів. Але результат цього поділу на свідоме і несвідоме не постійний та не статичний. Далі в душевному життя панує вторинне витіснення, яке не допускає в свідомість уявлення, пов’язані з уже витісненими репрезентантами потягів. Все витіснене є несвідомим, однак не все несвідоме – витіснене.

Важливо пам’ятати і те, що витіснення не знищує уявлення, а лише відмовляє йому в доступі до свідомості. Таке уявлення може продовжувати свою дію після витіснення, і дії його навіть можуть досягти свідомості. Цей процес метафорично можна уявити як протистояння янголів та демонів, де демони – по суті, янголи, які були колись витіснені.

Обсяг несвідомого завжди більший, ніж обсяг витісненого, ще й тому, що саме несвідоме є своєрідним підготовчим ступенем всіх психічних актів. Всі вони зароджуються тут, але не всі психічні акти отримують подальший розвиток. Зміст несвідомого поповнюються не тільки витісненим, але й через зовнішнє сприйняття, від органів почуттів. Шлях від зовнішніх сприйнять до несвідомого завжди вільний, але, знову ж таки, не всі вони потрапляють у свідомість.

Вже після розгляду процесу витіснення починає складатися відповідь на питання, чому введення поняття «несвідоме» було настільки необхідним. У даних свідомості, як зазначає Фрейд, спираючись на результати спостережень і досліджень, є чимало прогалин. У їх числі різні помилкові дії, обґрунтуванню яких присвячена окрема серйозна цікава робота («Психопатологія повсякденного життя», 4), а також сновидіння, думки, джерело яких невідоме, невротичні симптоми, несподівані результати розумової діяльності, що проходила раніше (інсайти). З іншого боку, свідомість одномоментно охоплює лише якусь частину змісту, але потім можуть з’явитися «латентні спогади» про те, що свідомо не було сприйнято. Так як же вони стали частиною психічної реальності? Концепція несвідомого дозволяє дати пояснення: психічні процеси можуть бути латентними, несвідомими, але вони здатні перетворитися в свідомі. Простою, але наочною ілюстрацією може послужити кіноновели «Мана», в якій студент Шурик виявляє у себе спогади про інтер’єр квартири Ліди, хоча його увага під час першого відвідування квартири була свідомо спрямована виключно на конспект. Психічна діяльність не припиняється ні вдень, ні вночі (особливо показовими є тут інсайти, що відбуваються в сновидіннях). З цього випливає найважливіший висновок, який має велике значення в практичній діяльності аналітика: психічне безперервно і завжди детерміновано, і в зв’язку з цим допущення несвідомого стає обов’язковою умовою.

Частина змісту несвідомого має такі властивості, що суперечать властивостям свідомості, інша її частина – психічні акти, які нічим не відрізняються від свідомих, крім однієї ознаки – несвідомості. Тому Фрейд повідомляє: «… Ми встановимо той важливий, але й ставлячий нас у скрутне становище факт, що несвідомість є тільки ознакою психічного, проте, аж ніяк не характеризує його» [2]. Таким чином, термін «несвідоме» щодо психічних процесів – це ознака, але не сутність.

Однак більша частина вищезазначеної статті присвячена несвідомому в іншому сенсі – як системі, що становить частину душевного апарату, компоненту структури у її взаємодії з іншими структурами. Щоб уникнути подальшої плутанини з описовим терміном «несвідомість», Фрейд позначає несвідоме як систему абревіатурою Ubw (das Unbewusste). Свідомість як система позначається як Bw (das Bewusstsein, пізніше зустрічається також позначення системи W/Bw в описі її як зверненої до зовнішнього світу, наприклад, у «Лекціях зі вступу в психоаналіз», де ця система описана як «орган почуттів» психічного апарату, що сприймає реальність (W – die Wahrnehmung) [1]). Для динамічного опису роботи психічного апарату вводиться також система передсвідомого, або Vbw (das Vorbewusste). Необхідно зауважити, що моделювання психічного апарату, умовно розділеного на ці три структури, має відношення до організації та функціонування, але ніяк не до локалізації.

Ці системи мають різні властивості. Ubw непідвладна ні критиці (уявлення в ній не суперечать одне одному), ні часу (ці уявлення залишаються незмінними). Також уявлення в Ubw мають високу рухливість активної сили, що означає їх здатність піддаватися згущенню та/або зміщенню, формувати різні компромісні утворення (ця робота несвідомого по перетворенню і спотворенню уявлень дозволяє їм зв’язуватися з підходящими афектами, щоб потрапити в Vbw). Ubw мало бере до уваги реальність і керується тільки принципом задоволення. У Vbw панує вторинний психічний процес (рухливість активної сили істотно знижується, лише мала частина уявлень може зазнавати зміщення). Уявлення в системі Vbw розташовуються у часовому порядку, а також піддаються цензурі. Дана система підпорядковується принципу реальності (це регулятивний принцип, що виникає в процесі розвитку і взаємодії із зовнішнім світом, дозволяє прийти до компромісу з ним, «погодившись» на відстрочене або здобуте обхідним шляхом задоволення).

Що можна сказати про функціонування душевного апарату тепер? Фрейд розглядає розвиток будь-якого психічного акту як проходження двох станів. Спочатку він несвідомий і належить до системи Ubw, але, намагаючись проникнути в систему свідомості, повинен пройти випробування цензурою. Якщо це випробування пройдено, психічний акт стає здатним проникнути в свідомість. Однак це ще не означає його приналежність до Bw, він може залишатися «латентним процесом». А поки можливість досягти свідомості лише потенційна, акт належить до підсвідомого, до системи Vbw. Якщо ж психічний акт не витримує випробування цензурою, він не може покинути Ubw і стає витісненим.

Після того, як модель витіснення була розглянута на прикладі несвідомих уявлень, виникає цікаве питання: чи є несвідомі потяги, відчуття і почуття? І якщо щодо потягів Фрейд вже дав однозначну відповідь, то з почуттями й афектами належить розібратися. Здавалося б, вони завжди усвідомлюються, тому людина може сказати: «Я відчуваю страх» або «Я відчуваю сором». Однак у практиці аналізу Фрейду доводилося стикатися з проявами несвідомої ненависті, страху, провини. У цих випадках почуття або афект сприймається, але не впізнається, бо уявлення, відповідне до цього афекту, витісняється. Такий афект для зручності може бути названий несвідомим, але суть його не в несвідомості, а у відірваності від уявлення, саме тому свідомість не може впоратися з ним. Моя клієнтка, описуючи напад тривоги, який трапився, коли вона опинилася одна на площі, демонструвала цю недоступність справжнього джерела афекту для свідомості: «Я знаю це місце, в ньому нічого небезпечного немає. Знаю, що таке панічна атака, кажу собі, що моєму життю нічого не загрожує, що все це в моїй голові. Повторюю, переконую себе … Але тривога все одно зростає, мені гірше».

Витіснення здатне затримати розвиток афекту, оскільки система Ubw немає контролю над афективністю і руховою сферою – це право належить Bw та Vbw. Щоб потрапити в ці системи, витіснений афект повинен знайти «заміщуюче уявлення». Фрейд висловлює припущення, що будь-який афект зароджується у вигляді страху. Більш детально це питання розглянуто ним у «Лекціях зі вступу в психоаналіз»: він пояснює, що тривога виникає через неперероблене лібідо. У тому, що невикористане лібідо проявляє себе саме як тривога, бачиться слід переживань фази нарцизму, коли подразнення потягу переживається як щось неприємне і загрозливе та проектується на зовнішній світ, який, таким чином, стає неприємним і викликає тривогу [1]. Механізм, за допомогою якого відбувається змішування лібідо і страху, а потім заміщення лібідо страхом, безумовно, займав Фрейда, і він також розглядав роль цього механізму у виникненні неврозів. У їх аналізі, наприклад, виявлявся зв’язок збудження із соромом або з ворожістю, які потім замінялися страхом. Саме такий знаменитий випадок маленького Ганса і його фобії (3). У статті «Несвідоме» так описується динаміка істерії страху: спочатку в Ubw було любовне почуття (в разі Ганса має місце ніжна прихильність до матері, до якої він хоче «горнутися»), воно вимагало переходу в систему Vbw, але цей імпульс обернувся втечею (ймовірно, якраз таки через сором). Несвідоме лібідо відкинутого уявлення сприймається тепер як страх і за допомогою зміщення зв’язується з невитісненим, заміщуючим уявленням (ним стає білий кінь, якого починає боятися Ганс). Заміщуюче уявлення захищає Bw від витісненого, а афект страху більше не стримується. Варто відмітити, що страх посилюється і під час зустрічі з об’єктом фобії (коли на вулиці з’являється кінь), і коли посилюється любовне почуття (як у той момент, коли Ганс мастурбував, лежачи в своєму ліжку, і йому стало лячно, що кінь зайде в кімнату). На мій погляд, «Аналіз фобії п’ятирічного хлопчика» стає тут вельми наочною ілюстрацією.

Розглянувши витіснення динамічно і топічно, Фрейд не залишає без уваги і ще одну сторону процесу, необхідну для всеосяжного опису – економічну. Витіснення може бути розглянуте як «відібрання активної сили в уявлення». Таке уявлення залишається в Ubw здатним до активності, але до активності несвідомої, на відміну від передсвідомої активності, яка, в свою чергу, може бути відібрана в системі Vbw. Це означає, що уявлення піддається цензурі не один раз, а при кожному переході з системи в систему, і друга цензура – між Vbw і Bw – найчастіше має бути подолана в процесі психоаналізу.

Активність, про яку йде мова, – це забезпечення уявлення лібідіозним інтересом, прив’язка до нього лібідо й активність внаслідок цієї прив’язки. Витіснене уявлення може замінити відібрану передсвідому активність несвідомою. Однак процес витіснення підтримується процесом протидії з боку Vbw. На цю протидію і витрачається відібрана енергія. У «Лекціях зі вступу в психоаналіз» (1) на цей рахунок буде дано пояснення: воно обертає несвідомі вимоги Ubw в передсвідомі раціоналізації Vbw, і таким чином згладжує конфлікт з вимогами реальності.

Необхідно відзначити, що сполучення між системами здійснюється безперервно, всі вони впливають одна на одну. Більшу частину змісту системи передсвідомого складають деривати (похідні) несвідомого. Деривати несвідомого – це похідні потягів і відгалуження афектів. Вони шукають вихід енергії, доступ до рухової сфері, який є тільки у Vbw і Bw. Серед похідних потягу нерідко зустрічаються такі, які поєднують у собі протилежні призначення. Вони високоорганізовані, позбавлені протиріч, але несвідомі. Саме такі фантазії (як здорових осіб, так і невротиків), думки, що сприймаються як чужі, сновидіння, а також утворення симптомів. Вони наближуються до свідомості, але відкидаються назад, коли їх інтенсивність перевершує певний ступінь. Такі, по суті, й заміщуючі утворення (подібні до описаної вище фобії), які виявляються здатними «прорватися» завдяки збігу з Vbw. При такому збігу дії несвідомого душевного руху з пануючим у свідомості прагненням виникає «співпраця» передсвідомого і несвідомого. Витіснена активність тоді сприймається як посилення намірів Я.

Після розгляду відомостей про Ubw, отриманих головним чином з аналізу матеріалів сновидінь, помилкових дій і так званих неврозів трансферу все ще залишається відкритим підняте у статті найважливіше практичне питання. Як саме здійснюється перехід уявлення з однієї системи в іншу? Чи становить собою цей процес просто зміну стану або це свого роду «новий запис» в іншій системі без стирання старої? Фрейд визнає, що аналіз одних тільки неврозів трансферу не дозволяє отримати  однозначну відповідь, і звертається до вивчення нарцисичних психоневрозів. Узагальнюючи власний досвід і досвід «сумлінного» Карла Абрахама, він звертає увагу на конфлікт між Я і зовнішнім, об’єктним світом при шизофренії, чого не спостерігалося в неврозах трансферу. В останніх уявлення, що належать Ubw, зберігають зв’язок з об’єктом, при шизофренії ж виникає відмова від цієї прив’язаності, відкидання зовнішнього світу (що можна описати як відновлення «стану первинного нарцисизму» [5]).

Інша принципова відмінність двох категорій неврозів полягає в тому, що «при шизофренії висловлюється цілком свідомо багато такого, що при неврозах перенесення мало бути відкрито в несвідомому за допомогою психоаналізу» [2]. Фрейд освітлює вражаючі зміни мови, що виникають на ранніх стадіях шизофренії: крім особливої ​​манірності і химерності звертає на себе увагу іпохондричність мовлення, перетворення його на «мову органів». Цікавим є не тільки переважне відношення висловлювань до органів й іннервацій тіла, а й той факт, що слова шизофреніка піддаються первинному психічному процесу – згущенню і зміщенню. Одне слово може замінити цілий ланцюг думок, що в статті прекрасно ілюструється клінічними прикладами. Цікавим є і те, що аналогічна робота відбувається в сновидінні з образами. Фрейд зазначає: «Іноді робота сновидінь ставиться до слів як до речей і створює тоді дуже схоже «шизофренічне» мовлення або новоутворення слів» [2]. Образ в сновидінні (будь він візуальним або вираженим словесно) наддетермінований (має не одиничну, а множинну детермінацію) і нерідко замінює цілий ланцюг думок, що є результатом дії процесу згущення. Згущенню також зобов’язані своєю появою випадки новоутворення слів у сновидіннях. Ілюстрацією може стати сновидіння одного мого клієнта про мотоцикл, неіснуюча назва якого містила фрагменти імені та прізвища об’єкта його любові, а також було виконано в манері письма, властивого його другу. Це згущення не тільки декількох осіб в одну, але й вказівка ​​на ставлення до них (їзда як володіння, лібідіозний інтерес, ідентифікація). Однак поводження зі словами як із речами, скоріше, криється в їх символіці. Сновидіння може і без слів створювати «шизофренічне мовлення». Якщо сновидіння зображує обезголовлений труп, втілюючи в собі таким чином страх втратити розум – це, на мою думку, і є аналогічне випадку шизофренії буквальне втілення слів на тілі.

Для чого ж у статті, присвяченій несвідомому приділяється така пильна увага особливостям мовлення шизофреніків? У їхньому мовленні виявляється одна і та сама закономірність – перевага словесних уявлень над предметними. Таким чином, свідоме уявлення про будь-який об’єкт в нормі складається зі словесного і предметного уявлень. При шизофренії ж їх зв’язок розпадається, і згущення уявлень ґрунтується не на предметній (як у випадку неврозів перенесення), а на словесній схожості. Тобто словесні уявлення поводять себе як предметні.

Отже, спостерігаючи за розпадом уявлень при шизофренії, можна знайти відповідь на питання про відмінності уявлень свідомих і несвідомих. Фрейд приходить до висновку, що це не «запис одного і того ж змісту в різних місцях» і не різні функціональні стани. Свідоме уявлення включає предметні й словесні уявлення, пов’язані між собою, несвідоме ж – тільки предметні. Предметні уявлення першими виникають в Ubw з ранньої прив’язаності до об’єктів. У системі Vbw, що виникає пізніше, предметні уявлення зв’язуються зі словесними, і саме тоді первинний психічний процес замінюється вторинним. Первинний процес, як вже було зазначено, характеризується згущенням і зміщенням, рухливістю активної сили, неприйняттям реальності і відсутністю часу, вторинний – немає цих властивостей, він організований у часі і підпорядковується принципу реальності.

Якщо уявлення не виражене словом, воно залишається в Ubw як витіснене. У таких випадках і може відбуватися невпізнання афектів, і доводиться говорити про несвідомі почуття або про безпредметну тривогу. Вступ предметного уявлення в зв’язок зі словесним уявленням, проте, ще не збігається з допущенням у свідомість (це словесне уявлення найчастіше виявляється заміщуючим).

На цій підставі Фрейд сміливо вирішує вибудовувати припущення про особливу природу витіснення при шизофренії. Ймовірно, має місце позбавлення несвідомих (предметних) уявлень про об’єкти активної сили та збільшення активності уявлень словесних (що відносяться до системи Vbw). Це може бути своєрідною спробою знову оволодіти загубленими об’єктами, яка «змушена задовольнятися словами замість предметів» [2].

Яке ж значення має розрізнення свідомих і несвідомих уявлень для психоаналітичної практики? Роздуми про природу уявлень мають на меті вирішити найважливішу практичну проблему – проблему інтерпретації. Чому інтерпретація не допомагає подолати опір і допустити витіснені змістидол  свідомості? «Те, що чуєш, і те, що переживаєш, за своєю психологічною природою абсолютно різні речі навіть у тому випадку, якщо вони мають один і той самий зміст», – зауважує з цього приводу Фрейд [2]. Знання аналітика не дорівнює знанню його клієнта. І щоб зрозуміти, чому, необхідно з’ясувати, що саме було витіснене при неврозах трансферу. Це, як правило, спогад про якусь травматичну подію або фантазії про неї. Таке враження є афективно зарядженим. Афект шукає вихід, зв’язуючись із заміщуючим уявленням, що призводить до формування симптому. Чому це формування не приносить полегшення? Необхідно поглянути на невроз економічно. Заміщуюче уявлення – завжди компроміс, викликаний протидією з боку Vbw, на яке витрачається енергія, якої було позбавлене уявлення. В цій ситуації подавлений афект, пов’язаний з витісненим спогадом, не може розрядитися, доки існує протидія, що віднімає активну силу. Поки цензура не послабне, свідоме уявлення, що виникло завдяки інтерпретації аналітика, не може зв’язатися з афектом. Тому аналіз і націлений не на інтерпретації, а на подолання цензури, щоб повернути відібрану для її функціонування енергію психічному апарату. Тому жарт про процес аналізу: «Давайте відразу звинуватимо в усьому Ваших батьків і підемо додому раніше», – не має нічого спільного з реальною практикою. Опір не буде подоланий подібним чином. Клієнт після подібної інтерпретації може навіть сказати: «Так, мої батьки багато в чому винні», – але це ще не означає, що він внутрішньо дозволив собі це відчути, що це уявлення зв’язалося з багато років тому подавленим афектом, а якщо і зв’язалося, то в протидію може вступити почуття провини (проте це буде вже конфлікт інших структур, для опису яких знадобиться введення «другої топіки» Фрейда). Той, хто переживав таке вивільнення афекту після подолання опору, напевно, сказав би, що пережив бурю, катастрофічний внутрішній переворот, який ніяк не може бути схожим на спокійну згоду з інтерпретацією: «Ну, так, напевно, було так».

Ці висновки дозволяють відповісти на ще одне питання, яке може виникнути у тих, хто тільки планує звернутися до психоаналітика. Чи корисно перед початком власного аналізу читати психоаналітичну літературу, знайомитися з теорією? Можливо, через самонавіювання наявність знань про роботу душевного апарату і можливі відхилення в цій роботі можуть стати перешкодою для аналізу? Або, може, навпаки, знання про те, як перебігають процеси у душевному житті, аналіз буде проходити швидше і легше? Я схильна вважати, що наявність знань про теорію психоаналізу ніяк не вплине на досвід особистого аналізу, тому що всі ці знання належать до свідомих уявлень, вони не пов’язані з подавленими афектами. Вони аналогічні знанням аналітика, і не рівні знанням клієнта, тому не можуть їх замінити. Знання, що в світі трапляються бурі, і в яких умовах вони виникають, не допоможуть окремо взятій людині пережити бурю, як і не допоможуть спланувати зустріч з нею.

Ще один феномен, позначений у даній статті – припущення про те, як несвідоме однієї людини може впливати на несвідоме іншої, обходячи свідомість. На основі цього припущення послідовниками Фрейда будуть сформовані теорії ревері й «аналітичного третього». Але і в повсякденному житті такий вплив може зустрітися набагато частіше, ніж прийнято думати. Мої клієнти описують такі ситуації в спілкуванні, коли щось їм невідоме й незрозуміле змусило повести або відчути себе певним чином. Один клієнт розповідав, як під час нейтральної на перший погляд розмові зі своїм знайомим щось раптом спонукало його грубо відповісти співрозмовнику, спробувати поранити цю людину, і «до того не було жодних підстав, я добре до нього ставився, він мене ніяк на це не провокував». Інша клієнтка говорила про бесіду з наставником, який нарочито грубо висловлювався про все, і вона знала, що це така його манера говорити: «Він так з усіма спілкується, нічого особистого, і мова йшла не про мене, але мені ці слова чомусь роблять боляче». Кожна з цих ситуацій своєрідна і вимагає глибокого аналізу – можливо, мало місце відігравання трансферу, а може бути, і щось більше. Однак такі ситуації наводять на думку про те, що значна частина життя будь-якої людини проходить у досить слабкій усвідомленості. Це змушує замислитися над питаннями психоаналітичної просвіти.

Литература: 

1. Фрейд З. Введение в психоанализ.– СПб.: Питер, 2007.
2. Фрейд З. Основные психологические теории в психоанализе. Очерк истории психоанализа: сборник. СПб.: Алетейя, 1999.
3. Фрейд З. Психоанализ детских страхов: сборник. – СПб.: Азбука, 2020.
4. Фрейд З. Психология бессознательного. – СПб.: Питер, 2002.
5. Фрейд З. Я и Оно: сборник. – М.: Эксмо, 2015.