Сьогодні виповнюється 140 років від дня народження Мелані Кляйн. Вона сформулювала особливий і дуже цікавий погляд на розвиток, що ґрунтувався як на спостереженнях за дітьми, так і на аналізі дорослих пацієнтів. Для підходу Мелані Кляйн характерне переконання, що об’єкт настільки ж значущий, як і потяг, а також значна увага до ранніх періодів розвитку і до агресивних потягів. Але, можливо, однією з головних рис її концепції онтогенезу душевного апарату є уявлення про позиції. Позиція – це не стадія, відносно фіксована у часі, це, скоріш, всеосяжний стан, що включає певне ставлення до світу, до об’єктів і до власного Его, використання певних механізмів психічних захистів у відповідь на певні тривоги. Сама Мелані Кляйн описувала дві позиції – параноїдно-шизоїдну та депресивну, при цьому останню умовно можна назвати зрілішою, оскільки вона характеризується переживанням цілісності Его та об’єкта і вимагає об’єктивного ускладнення психічного апарату. Параноїдно-шизоїдна позиція спочатку хронологічно передує їй, але може зберігатися при психотичних та межових станах. Пізніше Мелані Кляйн доповнила концепцію позицій зауваженням про те, що труднощі депресивної позиції можуть стати поштовхом до повернення на параноїдно-шизоїдну позицію. Її послідовники описували також перехідні позиції з можливими труднощами та особливостями, поняття про позиції є одним із головних у теорії об’єктних відносин.

Розуміння параноїдно-шизоїдної позиції вимагає розгляду душевного життя немовляти з моменту його народження. Існування людини від початку стає боротьбою між потягом життя і потягом смерті, що становить сутність початкового конфлікту. Цей конфлікт проявляє себе від народження (а, можливо, і раніше), яке стає травмою. Зіткнення із зовнішнім світом супроводжується першою появою персекуторної тривоги, оскільки, мабуть, зникнення перинатальної єдності з матір’ю («хорошою», яка забезпечує безпеку та існування, яка в той період і була зовнішнім світом, «хорошим» світом) сприймається як її зникнення і перший прихід чогось «поганого», що не бажає задовольняти потреби немовляти. Мелані Кляйн висуває таке припущення в роботі «Заздрість і вдячність»: «Цілком можливо, що сформована у немовляти в пренатальному стані частина, що уособлює для нього матір у цей період, сприяє виникненню вродженого почуття, що зовні його існує щось, здатне задовольнити всі його потреби та бажання». Так ще в період внутрішньоутробного розвитку створюються передумови тієї картини відносин, яка виникає на параноїдно-шизоїдній позиції, і тому немовля народжується готовим до об’єктних відносин.

Перші об’єктні відносини немовля встановлює з материнськими грудьми. Мати цілком дорівнює грудям, вона не є особистістю, а лише функцією, тому цей перший об’єкт є частковим. Коли вона задовольняє потреби немовляти, вона є улюбленим об’єктом, «хорошим», і такий об’єкт, який приймається внутрішньо, стає частиною Его. Злиття з «хорошими» грудьми здатне компенсувати втрачену перинатальну єдність з матір’ю і повернути почуття безпеки, яке вона надавала – «немовля, яке було спочатку всередині матері, тепер приймає мати всередину себе». Відносини з першим об’єктом мають фундаментальне значення для розвитку. Мелані Кляйн у роботі «Заздрість і вдячність» описує своєрідне явище «ностальгії за пренатальним станом», яке, на мою думку, є не таким рідкісним і може бути розглянуте як прояв потягу смерті. Така «ностальгія» бачиться мені якщо не тотожною, то близькою до бажання відмовитись від боротьби за життя, бажанням здатися і отримати стан абсолютного спокою, який може виникати в ситуаціях серйозних життєвих складнощів. Немовляті ж, згідно з Мелані Кляйн, з одного боку властива ця «ностальгія» з безпеки в утробі, але з іншого боку й сліди неприємних переживань під час внутрішньоутробного розвитку, які підкріплюють персекуторну тривогу. Це створює передумову двоїстого ставлення до матері, що має місце на параноїдно-шизоїдної позиції.

Груди, здатні забезпечити все для існування немовляти, у його фантазіях є невичерпними. Якщо ці відносини з «хорошими» грудьми інтеріоризуються, закладається основа для інтеграції Его і його сили. Інстанція Его, згідно з концепцією Мелані Кляйн, є вже з народження і виконує базову функцію захисту проти потягу смерті. Захист здійснюється через розщеплення, поділ на «хорошу» і «погану» частину, якого зазнають і первинний об’єкт, і Его. Немовля захищає їх, в першу чергу, від власної деструктивності, фантазія про всесильний «хороший» об’єкт, здатний позбавити його від болю і зла – це те, що дозволяє йому впоратися з персекуторною тривогою. Персекуторна тривога – це тривога переслідування, яке нібито здійснює «поганий» об’єкт. Оскільки немовля ще не здатне подумати про порожнечу, її замінює протилежність – якщо «хороший» об’єкт зник, значить «поганий» об’єкт з’явився. Це дещо нагадує історію розвитку мови та писемності (а, можливо, і примітивного мислення), коли до виникнення заперечення відсутність зображувалася протилежністю (і ця ж логіка властива образам у сновидіннях). «Поганий» об’єкт проявляється як той, хто має намір принести невдоволення, і цей намір «виникає» у нього як відповідь на деструктивні фантазії немовляти. У спробі позбутися власного садизму, немовля власні відкидані почуття і бажання (що спочатку виникли з потягу смерті і, ймовірно, неприємних тілесних відчуттів) проектує на об’єкт (у фантазії поміщає їх усередину його) – цей механізм названий проективною ідентифікацією. Таке переміщення частин себе назовні веде до почуття розділеності, тривоги руйнування зсередини, пов’язаної з переслідуванням «поганим» об’єктом. Можливий висновок такий: чим більше деструктивних фантазій та проективних ідентифікацій, тим сильніша тривога та «очікування відплати» — аналогічних дій з боку об’єкта, що переслідує. Таким чином, назву параноїдної позиція отримує через характерне переживання персекуторної тривоги, шизоїдної – через «захисну» розщепленість Его та об’єкта.

Мелані Кляйн зазначає, що основа для успішної інтеграції Его у вигляді вдалої інтроекції «хорошого» об’єкта закладається не завжди. Так, якщо народження супроводжується значними труднощами, це веде до порушення адаптації до миру, і тоді стосунки із грудьми стають несприятливими. «Хороший» первинний об’єкт може бути інтерналізований, груди стають першим об’єктом заздрості. У роботі «Заздрість і вдячність» ці складності описано так: «Заздрість робить свій внесок у труднощі немовляти при побудові свого хорошого об’єкта, оскільки він відчуває, що задоволення, якого він був позбавлений, залишено фруструючими його грудьми для себе». Заздрість немовляти супроводжується жадібністю, «це бурхливе та ненаситне алкання, яке перевищує потреби суб’єкта та бажання та можливості об’єкта давати». Жадібність спрямована на те, щоб спустошити, «обікрасти» об’єкт повністю, нехай навіть через це він буде зруйнований, а заздрість націлена не стільки на його «збіднення», скільки на руйнування та псування через деструктивну інтроекцію – вторгнення в нього з метою зруйнувати, наповнити екскрементами (тут знову відбувається проективна ідентифікація). Заздрість можна описати словами головного героя «Бійцівського клубу»: «Мені просто хотілося знищити щось прекрасне». Але найповнішою художньою ілюстрацією такої дитячої заздрості мені бачиться «Матриця» (вже сама назва віртуальної реальності в цій антиутопії походить від слова «мати»). Віртуальна в’язниця, побудована машинами, стає величезним тілом матері, сповненої інших дітей, що ілюструють «поля», де вирощуються люди. Ця мати всюдисуща і всесильна, і вона має в собі все, щоб забезпечити існування людей – харчування, безпеку, контроль здоров’я, і ​​навіть можливість мріяти (яку Вілфред Біон розглядав у контексті формування мислення: його основи закладаються також на параноїдно-шизоїдній позиції – адже саме мати, що контейнує тривогу немовляти, «передає» йому альфа-функцію, яку має сама, і ця функція стає основою для набуття необхідної здатності до сновидного мислення). Можливо, з сильною, нестерпною заздрістю до невичерпних можливостей величезної і жахливої ​​матері-Матриці і пов’язане таке відчайдушне бажання людей, що прокинулися, знищити її, відокремитися назавжди від її тіла разом зі знищенням дітей усередині неї (всіх нерозбуджених, які для повстанців були потенційними ворогами і до яких у них не виникає ані найменшого співчуття).

Заздрість та персекуторна тривога відігравали помітну роль у випадку, описаному Мелані Кляйн у статті «Обсесивний невроз шестирічної дівчинки». Стосовно батьків у Ерни чергувалися гіпертрофовані ніжність та ворожість, а лють, заздрість та агресія, спрямовані проти матері, змінювалися тривогою та каяттям. Але найбільшою мірою цей випадок характеризували сильна оральна заздрість і жадібність, садистські та канібалістичні імпульси щодо батьків, які змішувалися із захопленням. В іграх, де Ерна брала на себе роль то дитини, то батька, дитина завжди була обділеною, пограбованою, але й сама хотіла пограбувати, спустошити батьків (як це виявлялося в перенесенні, наприклад, коли Ерна була продавчинею риби і завжди намагалася обдурити, обділити аналітика). У цієї юної пацієнтки були порушені відносини з реальністю, оскільки реальність була пов’язана для неї із сильним страхом перед матір’ю, персекуторною тривогою, отже, очевидно, її первинний об’єкт не був встановлений міцно.

Ще один випадок, описаний Мелані Кляйн у статті «Переживання дитиною ситуації тривоги та її відображення у художніх творах та творчих поривах» також доповнює картину персекуторної тривоги. Вона розглядає повідомлення Карін Мікаелісо своїй подрузі-художниці Рут, яка відчувала хворобливе почуття «порожнього простору всередині». Мелані Кляйн трактує його як почуття тривоги, що переживається в ранній період дівчинкою через власне садистичне бажання викрасти вміст материнського тіла, спустошити його та зруйнувати. Переміщення своїх садистичних імпульсів назовні приводить дівчинку до страху того, що мати також може вкрасти вміст її тіла, зруйнувати або спотворити його. Мелані Кляйн зазначає, що «при цьому справжня і любляча присутність матері зменшує страх «жахливої ​​матері», чий інтеріоризований образ вже обжився у свідомості дитини», тобто йдеться про розщеплення, типове для параноїдно-шизоїдної позиції. Присутність «хорошого» об’єкта і переконаність, що в ньому немає нічого поганого, є єдиною гарантією подолання тривоги для ще не зміцнілого Его. Можливо, різні твори в жанрі боді-хорору або тілесного жаху, а особливо ті, що використовують тему паразитизму, виникають як спроба опанувати цю персекутрну тривогу, страх перед матір’ю, яка зіпсувала тіло та його вміст (зокрема дітей). З іншого боку, вони можуть бути пов’язані і з почуттям провини за псування «хорошого» об’єкта, що характерно вже для депресивної позиції, проте наявність самої атмосфери тривоги та жаху здається ближчою саме до параноїдно-шизоїдної позиції.

Ще одна особливість параноїдно-шизоїдної позиції полягає в тому, що об’єктні відносини, що склалися в період її виникнення, закладають ядро ​​Супер-Его, яке теж розщеплене на «хороше» і «погане». «Хороше» Супер-Его виникає відповідно з досвіду відносин з «хорошим» об’єктом і проявляється у фантазії як «поміжна фігура», а частина Супер-Его, на яку проектується заздрість, стає критичною, ворожою та переслідуючою. Сильна заздрість веде до посилення караючого Супер-Его, що може заважати переходу на депресивну позицію, або ж гальмувати розвиток на інших етапах, як це було у вже згаданому випадку Ерни. З іншого боку, досвід відносин з «хорошим» об’єктом, який повертається, сприяє ускладненню психічного апарату. Таким чином, внутрішнє протистояння «хороших» і «поганих» грудей, втрата і повернення «хорошого» об’єкта, гостра боротьба любові та ненависті, потягів життя і смерті, характерні для параноїдно-шизоїдної позиції, є неоціненно важливими в індивідуальній історії розвитку, з цього досвіду, як мені бачиться, закладається подальша здатність переживати труднощі та втрати об’єктів. Однак можливо, що подальші дослідження покажуть, що досвід переживання параноїдно-шизоїдної позиції пов’язаний із проживанням ще більш раннього, пренатального досвіду. Ця тема піднімається, хоч і не з позиції кляйніанського аналізу, у статтях Ю. Бажина, наприклад, «Травми та задоволення фетального періоду». Матеріал, розглянутий і узагальнений у статті, показує, що внутрішньоутробне життя теж представляється боротьбою за існування з характерним страхом, почуттям переслідування з боку «Чогось» всесильного, що заважає задоволенню, що приходить звідкись ззовні та виявляється некерованим, що, можливо, може бути розглянуте як поява «поганого» об’єкта. Вже у цей період може виникати бажання смерті як повернення до більш раннього, безтурботного періоду, отже, виникає й основа амбівалентних відносин. Також у статті висувається припущення, що вже в період внутрішньоутробного розвитку виникає Его (яке включає в себе все оточення плода, або, з іншими словами, Мега-его, що складається з Его плода та Его матері), і лише пізніше від нього відокремлюється зовнішній світ. Чи може така зміна у душевному житті бути передвісником зміни позицій? Я сподіваюся, що подібні дослідження продовжуватимуться і відкриватимуть нові подробиці. Втім, коли той самий автор наводить у статті аналіз випадку з практики Шандора Ференці («Короткий аналіз випадку іпохондрії») з позиції труднощів фетального періоду, мені в описаній картині бачилися труднощі параноїдно-шизоїдної позиції. Те, як пацієнтка переривала ланцюг вільних асоціацій на особливо скрутних моментах і впадала в шаленство, демонструючи справжні галюцинації про напади диких звірів або зґвалтування, нагадує про розщеплення, яким вона хоче захистити якийсь «хороший» об’єкт, а з цим розщепленням з’являється і персекуторна тривога через «поганий» об’єкт. Хвора дитина, труднощі в догляді за якою пацієнтка заперечувала, і яку в усьому вважала приголомшливою, розумною тощо, мабуть, і була цим «хорошим» об’єктом, у якому не мало бути нічого поганого, інакше тривога стала б нестерпною. У жінки мало місце ототожнення зі своєю хворою дитиною, отже, так само її Его було розщеплене. Але розщепленою також була і комбінована батьківська постать, яка, будучи «хорошою», містила в собі більше від матері, яку пацієнтка ніби не хотіла відпускати від себе, як випливає з опису; «погана» ж батьківська постать містила в собі більше від батька, але також, можливо, і від загрозливої ​​матері, яка переслідувала, яка викрала батьківський пеніс. За словами Ю. Бажина, пацієнтка «захищаючись від життя… занурювалася у спогади про фетальне щастя», що може бути проявом «ностальгії» параноїдно-шизоїдної позиції, описаної Мелані Кляйн. Проблеми цієї пацієнтки могли бути пов’язані з неможливістю переходу на депресивну позицію.

Не можна не згадати внесок, що опис параноїдно-шизоїдної позиції додав не тільки в теорію, а й у практику психоаналізу. Це революційне відкриття показало, що стани параної та розщепленості, які вважалися проявом психозу, є загальним нормальним етапом розвитку, а також можуть переживатися будь-яким індивідом у певних обставинах. Адже послідовники Мелані Кляйн, зокрема Вілфред Біон, розглядали позицію як щось, що не припиняється, куди індивід може «випадати» знову і знову протягом життя. З іншого боку, опис параноїдно-шизоїдної позиції розширив погляди на природу психозів та межових станів, а також на можливості психоаналітичної терапії цих випадків.